пятница, 4 марта 2011 г.

ТВІР - ОПОВІДАННЯ НА ВІЛЬНУ ТЕМУ

Подорож  на  Ай-Петрі

Думаю, що багато хто відвідував це одне з надзвичайних місць на нашій земній кулі і  зазнав захоплені почуття. А ті, хто віддають перевагу відпочинку в Туреччині, Таїланді й на інших новомодних курортах, або ніколи не були в Криму, або просто не перейнялися їм душею. Адже не закохатися в цей маленький світ за назвою Крим просто не можливо. Ось і я просто зачарований красою кримських гір, природними багатствами, пекучим сонцем і ласкавим морем.
       Перше моє знайомство із Кримом відбулося в 2001 році на відпочинку в Алушті. З безлічі всіх визначних пам'яток, які є на південному березі Криму, ми відвідували найвідоміші  з них, це – Лівадийський палац, Ластівкино гніздечко, Воронцовський палац, Ботанічний сад. Навіть їздили в Бахчисарай і в підземне місто Чуфут-Кале. Але тоді я мало що запам'ятав. Мені було п,ять років і я мало цікавився історією, для мене море - це було усе. Мене більш цікавили хвилі, медузи й мушлі.
А ось друга подорож у Крим запам'яталася мені більше. Цього разу ми поїхали в Гурзуф. Він уразив нас найкрасивішим парком, у якому знаходився наш санаторій,безліччю цікавих скульптур, фонтанів, хатинкою Чехова. Прекрасний парк, найчистіше море, маса визначних пам'яток… Але для мене самим яскравим враженням і дотепер   є подорож у печери Криму й на гору Ай-Петрі. Ай-Петрі - мабуть, головна кримська гора. Висота - 1234, 2 м.
Рано ранком ми на катері відправилися на екскурсію. Треба сказати, прогулянка по морю вдалася. Побачивши Ластівкино гніздо, безліч найкрасивіших палаців і санаторіїв, і не почувши ні слова з того, що по гучномовцю розповідав екскурсовод, ми прибули в Алупку. Прогулюючись по саду Воронцовського палацу, ми ув,язались за екскурсією й завдяки цьому побачили отруйне дерево, якому 2000 років і вражаючий ставок з майже ручними лебедями. Ця сама екскурсія й вивела нас до унікальної, як було зазначено у нашому путівникові, канатній дорозі.
Треба сказати, побачивши верхню станцію, мені різко перехотілося туди підніматися. Висоти я не боюся, але от уявити себе в кабіні трамвая, який  мчить над прірвою, не міг ніяк. Канатна дорога на Ай-Петрі унікальна тим, що між середньою й верхньою станцією  немає вишок. Маятникова канатна система гори "Місхор - Сосновий бор - Ай-Петрі" - справжнє чудо інженерної техніки, із самим довгим у Європі безопорним перегоном.
Вистоявши хвилин  15 у черзі й почувши від екскурсовода, що нещасних випадків із часу запуску дороги (а це з 1988 року) не було, я заспокоївся й сів у трамвай. Розрахований він був на 35 людей , причому всі місця були стоячі. Вікна в трамваї займали дві третини його висоти, і з них відкривалася прекрасна панорама виноградників, над якими ми "плили". До першої - нижньої станції - добралися хвилин за вісім. Пересіли на інший трамвайчик. І отут почалося саме цікаве. Швидкість збільшилася разів у два , а висота - у п'ять . Замість виноградників під нами проносилися ліси, а пізніше й зовсім стрімкі скелі. Від різкої зміни тиску заклало вуха , і хтось  порадив, закривши ніс, надути щоки. Допомогло. Не пам'ятаю, як добралися до верхньої станції: чимало людей у вагончику зойкало  від страху, а брат Дімка й зовсім заплющів очі.
Та ось ми на Ай-Петрі ! При поривові вітру розвивається волосся … Хмари так близько, навіть створюється враження, що от-от на голову впаде білий серпанок, створюючи елегантний капелюшок! Повітря дивно пахне п,янким вином, ноги лоскоче травичка, а погляди радує різнобарвний ансамбль польових квітів… Природа Криму атакує наші очі чудовими краєвидами, а ніс - ароматом трав.  Коли ми їхали, я уявляв вершину гори лисим, безлюдним майданчиком, по якому  снують туристи. Не отут- то було. Ми прибули  в справжнє місто! Трохи перевівши дух, пішли гуляти по плато. Все плато було обкутано хмарою й створювалося враження туману. У те, що перебуваємо в хмарі, не вірилося. Особливо, коли з оглядового майданчика побачили сонячну Ялту.
Та й дерева тут дивні: криві кримські сосни, обвішані стрічечками. Виявляється, вішаючи стрічечки із целофану, туристи загадують бажання.
На Ай-Петрі досліджено більш  ніж 35 печер. Ми хотіли знайти печеру- холодильник, про яку багато чули, але без провідника це майже неможливо. А шкода, адже в ній навіть улітку лежить сніг.
Поблукавши по майже альпійських лугах, надихавшись гірським повітрям і навіть наткнувшись на декілька великих грибів, ми рушили в "місто". Заради такого можна пережити навіть підйом по канатній дорозі . Почнемо з того, що тут можна сфотографуватись й з величезним опудалом симпатичного оленя, і з живим тигреням або ведмежам. Заповзятливі татари (місцеві мешканці) за п,ять- сім  доларів покатають вас на верблюдові або коні , облачивши в шикарний національний костюм. Одному хлопцеві запропонували залізти на верблюда всього за один долар. Він, зрадівши майже "халяві", заліз. Верблюд покатав його трохи, після чого хазяїн звіру запросив вже десять доларів за спуск з верблюда. Хлопець був у шоковому стані, заплатив - побоявся стрибати. Я його розумію. Висота верблюда стоячи - десь під два метри. Покататися тут можна й на осликові, і на ретромобілі, й на картингах.
Поблукавши по схилу, ми повернулися до підйомника. А там… десятки маленьких кафе та їдалень з килимами й кальянами, хазяї яких просто-таки тягнуть тебе за руки - кличуть у них пообідати. Лагман, шурпа й нереально смачний плов -  і все це зі справжніх східних казанів… 
 Кожен турист на  Ай-Петрі переслідує свою мету : хтось мріє прокотитися на відомій канатній дорозі, деякі вітають величну красу і їздять на гору, що б надихнутися, багато воліють повечеряти на плато, дегустуючи десятки вин. Але найголовніше , заради чого й варто підійматися на Ай-Петрі - незабутні відчуття. Пропоную і вам відразу здатися й стать щасливим бранцем природної краси. Я став! Незабутні краєвиди скель, шляхетна велич лісу, мальовничі джерела, веселка, хмари над горами - це те, що я взяв з собою назавжди, те, що не збереже ніяка фотографія, що не можна по-справжньому описати, що захоплює на все життя!

2 комментария: